4.2. Облік кредитних операцій комерційного банку На сучасному етапі економічного розвитку України комерційні банки набули ознак складної організації із багатоцільовим характером діяльності та високим ризиком її проведення. До банківської діяльності залучено велику кількість учасників ринкових відносин — юридичних та фізичних осіб. Акумулюючи на банківські рахунки їх тимчасово вільні кошти, банки воднораз формують власну ресурсну базу. Далі здійснюється зворотний процес поповнення засобами банківського кредитування нестачі обігових коштів суб’єктів господарської діяльності. У такий спосіб банківські установи відіграють важливу функцію у процесах зміцнення ринкових відносин у всіх сферах економіки України. Втім, банки також виступають безпосередніми учасниками цих відносин, відтак їх діяльність націлена на отримання прибутку та досягнення конкурентноздатності банківських послуг на вітчизняному та міжнародному ринках капіталів та інвестицій. Для виконання цих завдань необхідно забезпечити стабільну основу ведення банківського бізнесу при виваженій політиці керівництва за всіма напрямами його здійснення. Передусім це стосується сфери кредитування. Загалом кредитні операції відносять до найбільш давніх та традиційних для банків. Втім, більшість прорахунків у діяльності вітчизняних банків — це наслідок погано організованого менеджменту якраз у питаннях кредитного процесу. Негативно впливають також ризики зовнішнього середовища. За таких обставин банки мають оперативно реагувати на інформацію, що надходить із зовнішніх джерел і внутрішніх аналітичних підрозділів. Внаслідок аналізу інформаційних потоків опрацьовується здатність своєчасно фіксувати ризики і помилки, мінімізувати і виправляти їх до того, як вони стануть на перешкоді досягненню цілей у діяльності банку. У реальній дійсності функціонування ринкового механізму господарської діяльності комерційного банку важливо поєднати два складові його елементи: націленість на прибуток та обережність при здійсненні кредитних операцій. Вочевидь, зростання обсягів наданих кредитів при недостатності капіталу і сформованих резервів під кредитні ризики значною мірою знижує стабільність банківської установи. З іншого боку, банки змушені адаптуватися до умов конкурентного середовища з метою попередження процентних ризиків і втрати прибутку. Вирішальна роль у цих процесах відводиться управлінській політиці, зміст якої вбачаємо у комплексі заходів, прийнятих керівництвом банку для захисту своїх активів. Передусім йдеться про підвищення вимог до позичальників, а відтак про досягнення максимального ступеня точності і повноти облікової інформації щодо кожної кредитної операції. На характер управлінської політики активний вплив має загальна політика Національного банку України у кредитній сфері. Нині гостро стоїть проблема контролю ліквідності кожного комерційного банку зокрема. З метою її підтримки на достатньому рівні НБУ утримує досить високу облікову ставку (нині 25%) та резервні вимоги 17% від обсягу депозитів. Такі монетарні заходи пригнічують кредитну функцію комерційних банків, що стримує, передусім, розвиток малого та середнього бізнесу в Україні, оскільки банківські кредити є практично безальтернативним джерелом фінансування інвестицій у цю сферу [141, с. 13]. Водночас чинні нормативні акти НБУ передбачають дотримання комерційними банками двох обов’язкових нормативів ризику, пов’язаних із кредитною діяльністю. 1. Максимальний розмір ризику на одного позичальника передбачає, що загальна сума зобов’язань будь-якого позичальника (фізичної, юридичної особи, іншого банку) перед банком-кредитором при наданні ним одного (чи більше) кредитів не може перевищувати 25 відсотків капіталу банку. 2. Норматив «великих» кредитних ризиків встановлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку. Максимальне значення цього нормативу не повинне виходити за межі восьмикратного розміру капіталу банку. Якщо сума всіх «великих» кредитів перевищує 8-кратний ро...